Клечальна неділя, у народі свято Трійці, що має назву П’ятидесятниці у православній традиції відзначається на 50 день після Великодня.  Знаменує кінець весни і початок літа. Зелені свята у народному розумінні завжди були вкриті ореолом містицизму.                                                                                                  

Неодмінними гостями у цей день є душі померлих, русалки та мавки.

Коли говорять про Зелені свята – мають на увазі Русальний, або як ще казали Кривий тиждень. Розпочинається він за три дні до клечальної неділі (20 травня 2010) у четвер. Із самого ранку дівчата пекли пироги, коржі, готували яєчню. З полудня вили вінки з конвалій, незабудок, чебрецю і обов”язково вплітали в полин. Потім ішли до лісу, розстеляли скатертину під березою і трапезували.

Опісля вони парами розходилися і завивали на берізках вінки. Робити це треба було так, аби не відчахнули гілля від дерева.

В клечальну суботу, напередодні свята Трійці, до схід сонця дівчата й молодиці йшли в поле та на левади, рвали там запашне зілля: любисток, полин, чебрець, канупер, татарське зілля. А, ввечері обтикали ними лави, стіни, підвіконня, образи, а лепехою притрушували долівку.

Надвечір на «клечальну суботу» йшли босоніж до лісу й запасалися галузками клену, липи, ясена чи осики. Цими гілочками (їх називали клечальними) оздоблювали обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху, а також оселю. Стежку, яка вела від дороги до порога – так звану «глетчату алею», - обтикували високими галузками. Осикове ж гілля ставляли здебільшого в глухих кутках подвір’я – «щоб відьми не заходили». Бо, традиційно це дерево, як ми знаємо, вважається «грішним». З нього не будували хат – «бо гроза влучить», не виготовляли ритуальних речей, не цямрували криниць.

Як відомо, наші предки молились і поклонялися деревам. Найсвятішим деревом вважався дуб. Відтак, ніяка жертва не була принесена без того, щоб не оздобити її гіллячком священного дуба.

Ці стародавні повір’я збереглися і до наших днів. До стародавніх дубів і досі підходять люди, притуляються до них, щоб набратись від них сил.

Неділя зеленого тижня називалась клечальною. Цей день особливий і незвичайний. У селах і містах оселі були оздоблені зеленим гіллям, підлога встелена запашними травами. В горщиках на столі красувались квіти: півонії, фіалки, пижма. Перед іконами жевріла лампадка або свічка.

Діти залюбки босими ходили по запашних травах, вважалось, що цього дня вони були особливо незвичайними: додавали сил, мали дивовижні лікувальні властивості.

Зi святковим настроєм всі поспішали в церкву. Одягались цього дня по особливому святково. Дівчата вплітали в коси кольорові стрічки, на шиях блищало намисто. А, в руках неодмінно тримали полин, барвінок чи любисток. Парубки одягали суконні свити, підперезувались поясами і в смушевих шапках рушали до храму.

У неділю, в день Трійці дівчата поверталися до лісу і розвивали вінки. Перед тим кожна дівчина оглядала свій: свіжий чи зів'яв? У кого вінок не засох, тому довго жити. Вінки також спліталися на батька, матір, сестру, брата, нареченого. Їх пускали по воді: попливе – щастя, потоне – біда!

Містицизм у Зелені свята тісно пов'язаний з русалками. Русалками вважались дівчата або молоді жінки, які під час купання втопились. Люди в давнину думали, що русалки-утоплениці живуть на дні річок і озер. Тому на перший день Петрівки, або на Вознесіння відбувались проводи русалок – дивовижні й спеціальні обряди. В ці дні дівчата в полі робили обід в честь русалок. Ходили по полю з розплетеними косами та вінками на головах і співали пісень. Тобто, таким чином проводжали русалок.

Як тільки вечоріло, то місяць і зорі викликали русалок з води. Вони тихенько голими виходили з води. На голові у них був вінок з осоки. Русалки сідали на березі водоймищ і розчісували своє волосся. Потім брались за руки і влаштовували хороводи. Горе було тому, хто вирішував подивитись на цих красунь: русалки заманювали його до себе, бавились з ним, а потім залоскочували і тягнули у річку на дно.

Вірили, що цього тижня не можна ходити поодинці молодим хлопцям та дівчатам, бо польові русалки залоскочуть, а водяні – потоплять.

Продовжується свято ще три дні після клечальної неділі (26 травня 2010).

В Зелені свята особлива увага приділялася поминанню мертвих. За народними віруваннями на зелені свята прокидались мерці. В Україні квітування хлібів вважалось найнебезпечнішим періодом. Люди боялись, щоб із цвітом нічого не сталось злого. Вони вірили, що мертві предки є охоронцями інтересів роду і до них в небезпечний час звертались живі, влаштовували на гробках тризни (поминали). Встеляли могили зеленню.

З мертвими предками пов’язували і народні звичаї прикрашати зеленими гілками оселі. На зелені свята вважали, що душа померлих ховались в «клечальні» гілочки дерев.

Отож, з давніх-давен на Зелені свята зберігся звичай поминати мертвих родичів. Днем такого вшанування була «поминальна суботу» - перша після Зелених свят.

Використано матеріали про народні та християнські свята із досліджень В.Скуратівського та О.Воропая.