Трішки давно, в селі Пишківці народилась дівчинка, якій судилася велика доля співачки,і їй дали красиве ім’я Олександра. Ще змалку дитина почала співати, радувати не лише своїх батьків і родичів, але й всіх, хто хоч раз слухав малечу. Минав час, дівчинка росла, і стала справжнім символом лемківської землі. Її дзвінке ім’я «Леся Горлицька» звучить не лише на устах жителів Бучаччини, але й усієї України, Америки та Польщі. Крім того, Леся є лауретом І премії "Пісенного вернісажу" у 2005 і 2008 роках, І премії на міжнародному фестивалі "Singing planets", І премії фестивалю "Українська родина", І місце у "Піснях незабутого краю", та багаторічна призерка конкурсу "Таланти твої, Україно".
- Пані Лесю розкажіть, коли ви почали співати? Хто був вашим першим викладачем музики?
- Почала співати змалечку. Мабуть, десь з трьох років, але перший серйозний виступ був в одинадцятирічному віці на сцені обласного драмтеатру. В нашій школі був ансамбль «Троїстих музик»: два баяни, скрипка, сопілка, ну і я солістка. Організувала наш колектив вчитель музики Орися Петрівна Мегедин, яка і стала першим творчим наставником. З ансамблем ми об’їздили багато міст : в Києві були на «Нових іменах України» та стали дипломантами цього фестивалю. Прийшов лист , у якому українсько-американський фонд «Відродження» нагороджував премією у 5000 доларів Тищенка, який співає у Національній опері України і мене. Правда, до нас ці гроші так і не дійшли.
- А яку освіту ви отримали?
- Закінчила Пишківську неповну середню школу, потім після того вступила в Тернопільське музучилище по класу диригування , який закінчила з відзнакою. Опісля навчалась у Київському національному університеті культури і мистецтв : по класу диригування у Павліченка Станіслава, Народного артиста України, по класу академічного вокалу у Святослава Пікульського, потім перевелась на народний вокал до Ніни Матвієнко. Перед тим хотіла брати уроки академічного вокалу у Євгенії Мірошниченко, але вона послухала мій голос і сказала, що таких голосів лиши три на Україні і голос ставити не захотіла . «Я не хочу робити такий голос, як тисячі», - говорила пані Євгенія.
- А з якими композиторами, авторами ви співпрацюєте?
- Композитором своїх пісень є я сама. А співпрацюю з поетами : тернопільським поетом Богданом Мельничуком, Лесею Любарською, Володимиром Хом’яком , є слова і нашого Євгена Роя. Ну і, крім того, звичайно, для мене пишуть музику композитори Леонід Міллер та Олександр Злотник.
- У вас багато пісень. Можливо, маєте серед них улюблену?
- Звісно, це лемківська народна пісня «Ой, верше, мій верше». Ця пісня супроводжує мене по житті від шкільних років. У ній справді вилито весь біль народу : і туга , коли людина виростає, і туга за рідною матір’ю, домівкою та Батьківщиною.
- А хто є дизайнером ваших костюмів?
- Одного разу трапилась така : дизайнер Іванна Кирпа з Івано-Франківська сама підійшла до мене і запропонувала безкоштовно свої послуги. Вона є автором двох моїх костюмів, а пошила їх Надя Лебиставська, теж з Івано – Франківська. Також маю брючний костюм від нашої Руслани Козак.
- Ви були учасницею різноманітних фестивалів. Який з них вам найбільше запам’ятався?
- Звичайно, найяскравіші враження після фестивалю в Ждині (Польща). Щороку я є учасницею цієї події. На жаль, останні два роки не вийшло поїхати. Хочеться сказати, що цього року в Монастириську був на досить високому європейському рівні , навіть в деякій мірі на вищому рівні, чим в Ждині. Хоча в Ждині збираються співаки зі всього світу. Це дає можливість спілкуватися і набиратися нового досвіду.
- Звідки походить ваш псевдонім «Горлицька»?
- Я довго шукала лемківським псевдонім. Моя бабуся походить з лемків, тому я пропагую цю пісню, від коренів ніде не дінешся. Перш за все я вважаю себе лемківською співачкою. Довго шукала. Думала і Ангельська, по антології лемківських прізвищ. А потім стався один випадок. На фестивалі в Ждині нас повезли в Горлицю на екскурсію. Мені довелося йти дерев’яними сходами в концертному костюмі на каблуках на вершечок ратуші, звідки видно все місто. Щоб дійти на кінця, необхідно пройти вузеньким проходом, і це настільки страшно, що я не пішла, а я заглядала з-за дверей. Але побачивши цю красу, а це,крім того, батьківщина моєї бабусі,я вибрала собі псевдонім «Горлицька».
- Я знаю, що у вас є донечка. Вона теж співає? Можливо, плануєте заспівати дуетом?
- Настя співає дитячим сопрано, але не хоче. Хоча ми їздили на концерт у Скоморохи на турбазу. Ще нічого не хочу казати, але щодо дуету – все можливо.
- Які сцени ви уже покорили?
- Виступала в Київській Національній філармонії, де паралельно працювала ведучою, а режисером фестивалю був Вовкун (колишній міністр культури). На концерті вийшла така кумедна ситуація. Нам дали сценарій, який не мав підводок до виступів, лише авторів і виконавців. Перед моєю піснею «Ой верше, мій верше», я попросила ведучого зробити підводку до виступу, хоча Вовкун сказав : «Ніякої самодіяльності!!! » А після виступу він сказав: «Я ж просив, а вона все одно зробила по-своєму! » . Потім в Жовтневому Палаці, палаці «Україна», виступала в Варшаві у всіх костелах (2006). Коли ми їздили по Варшаві, в одному з костелів після того, як я виконала лемківську колядку «Ангел пастирям мовив» священик і всі присутні почали аплодувати. В іншому костелі мені подарували орден «Capella de la virgen ». Пригадую, коли я була у восьмому класі, мені зробили пропозицію поїхати на гастролі солісткою Одеського хору в Голландію та Францію після конкурсу «Таланти твої, Україно», але мама побоялася мене відпускати.
- З якими колективами, артистами ви співпрацюєте?
- З колективом обласної філармонії «Веселі галичани», маю записано з ними 5 народних лемківських пісень. На одній сцені співала з Світланою Сорочинською, Василем Пластуном,Іво Бобулом, Аллою Поповою, дуетом «Писанка», волинським дуетом «Анісімови», Павлом Зібровим, Віктором Шпортьком, Ганною Чиберенчик, Софією Фединою, Андріаною.
- Які ваші поради, настанови ви можете дати людям, киї хочуть співати?
- Насамперед, наполегливість, чітко йти до мети, не зупинятися ні перед чим, бо просто «заклюють», є така притаманна збоку заздрість, і «палки підкладають», кожен день боротьба. Якщо здасися, то пропадеш. Якщо не здасися, впевнено йди до мети. Кожен крок несе у собі якісь надбання
Продивитися кліпи пані Лесі можна тут:
Леся – то гордість нашого краю, яку потрібно леліяти і берегти але наші чинуші люблять лише себе і їм не до талантів. Всі на словах підтримують митців, а на ділі повний абзац. А жаль бо пані Леся самотужки не можи виборсатися нашого болота міщанства і дурості. Невже не знайдеться хоча б один меценат у нашому краю щоб допоміг нашій сучасній Соломії?
Це наша вчителька ! Вона – найкраща! Ми раді що вона у нас є!
Дивно, що то за динозаври сидять в керівних кріслах району і його культури, що так не хочуть, щоб люди могли чути і бачити прекрасне. Одна вчителька сказала, що на перше вересня перший урок про Соломію Крушельницьку в школі яку за попередньої влади довели до жебрацького становища. Не треба далеко йти-сьогоднішня районна влада в особах пана Тринька і Крупи так само поводиться з панею Лесею, бо самі далекі від її рівня,а жаба давить, от і вони як можуть знущаються над беззахисною співачкою.