Німіють губи , згадуючи трупи.
Темніє сонце від плачу дитини.
І лиш ледь чутно жаліснії звуки
Голодної й страшної гільйотини.
Вже проминуло з того дня не один десяток років , але спогади про 1932-1933 рр. і досі залишилися роз’ятреною раною для українського народу . Змарнілі очі голодних чоловіків , жалісні крики й сльози виснажених жінок і , що найгірше, тихенькі дитячі схлипування й благання : «Мамцю, хлібця…» будуть протягом усього життя важким тягарем у душі кожного свідомого українця.
Ми ніколи не забудемо , як наш народ хотіли розп’ясти на хресті , як прагнули стерти з лиця Землі родючу країну та процвітаючу націю з мільйонами талановитих громадян.
Саме з цього приводу , 28-го листопада , як і кожного року , відбулася урочиста Хвилина мовчання пам’яті жертв голодомору , щоб пом’янути стражденні душі наших пращурів . Це дійство відбулося о 16-00 , на площі біля церкви Покрови , на яке прийшли представники усіх державних установ , та керівники нашого міста . Тут було відправлено о. Володимиром( парохом церкви св. Покрови ) та о. Макарієм ( парохом монастиря оо. Василіан) панахиду за упокій душ померлих в роки геноциду . Після цього Рій Євген Васильович , заступник голови державної адміністрації з гуманітарних питань , висловив жаль з приводу цієї трагедії . Також , Калашников Андрій , учень 9 класу Бучацького колегіуму ім.Св. Йосафата прочитав вірша « Бозю , дай мені крихітку хлібця » І на закінчення Ореста Синенька прочитала авторський вірш «Голодомор».
Вшанування пам’яті жертв голодомору завершилося запаленням свічок , як символу невмирущої пам’яті про біль нашої неньки України.
